Мене не шукай там, де хвилі невловні
бурштиновий лижуть пісок.
Й нема там, де простори надто безмовні,
де чути, як пульс б'є в висок.
Згадай наші любощі, зовсім недавні,
аж струм переймав до кісток.
Вже нас не побачиш в квітучому травні,
мене вкрив туман з пелюсток.
Знов біля верби я з'явлюся не скоро,
мій образ розтав у снігах.
Даремно розвіюєш вранішній морок –
душа моя в вічних бігах.
В міжряддях чаклунка розгадку закрила,
без магії марні слова.
І Ангел не скаже, де дів мої крила,
хоч втрата давно не нова.
Ти, може серйозно, скорій – необачно
душ наших дозволив злиття.
Я квітну тепер в твоїм серденьку вдячно,
в судинах пульсую життям.