Ніч наливає у келих холодну тьму
Хтось поміж зір від серця лишив окраєць,
Перебираю на клавішах крізь пітьму
Нотну октаву днів. Спогад оживає.
Падають краплі дощу в яснім сяйві зір,
На кришталі настояні в темній виші.
Ніч викарбовує мрії, як ювелір.
Сонце зійде над світом в ранковій тиші.
Срібним дощем підспівує нам весна,
Місяць суцвіттями сни заколише в яслах,
Зоряну чашу щастя доп’єм до дна,
Поки остання зоря в небі ще не згасла.
Лине мелодія вдалеч буденних днів,
Світлим відлунням вертається у долоні,
Перебираю на клавішах дзвін дощів,
Ці кришталеві сльозинки – як сни солоні.
Щастя… Було насправді чи лиш здалось?
Й хоч на землі цій немає уже едему,
Знаю у світі є найрідніший хтось
Той, чиє серце звучить в унісон моєму.