ти будеш пам'ятати вічно
мій тихий сміх, мої уста
мою палку неспішну ніжність
і обрис в сутінках - мій стан
ти будеш пам'ятати вічно
той проливний холодний дощ
в очах п'янкі безодні-ріки
так дико/дивно... ну то й що?
серцебиття шаленим тиском
змінило фарби на лиці
реальність пошепки зависла
в простягненій твоїй руці
ти сам завис від поцілунків
давно все було чітко/ясно
як в тиші чути серця стукіт
яких там треба ще пояснень
коли мороз пече по плечах
коли п'янієш без вина
байдужі люди, час і речі
то відповідь завжди одна
я бачу вглиб тебе крізь кості
крізь зовнішній чужий хребет
ми один одному - лиш гості
невчасно писаний портрет
невчасні вдихи під водою
з-під лоба погляд крадькома:
ти забери мене з собою
з тобою я така жива!
з тобою я настільки справжня!
світанок вперше розізлив
збудив реальність.. чорт! ну нащо
до кисню трубку перекрив?
а я давно стійка й цинічно
не переймаюся тобою.
солодка хай присниться вічність
по тілу проведу рукою..
тобою загорнусь, як в ковдру
цілую, поки прийде ранок
запам'ятай цей смак надовго-
то був Мій Жест твого прощання.
14.05
от тільки розмір «гуляє». передбачу вашу відповідь - такий задум? 
