Сухенька постать, жалісне лице,
Стілець, баян, козацькі шаровари…
Він щонеділі дибає у центр,
Де в нього звичне місце на бульварі.
Усядеться. Дихне протяжно міх.
Розбудять кнопки ще слухняні пальці
І ноти оживлять частушки сміх
Чи пристрасть танго, а чи вальсу грацію.
Та над всім іншим – магія пісень,
Вже багатьма незнаних, призабутих.
Його ж немовби пам’ять понесе
Туди, де голос молодості чути…
Чи сподівається на гонорар?
Хотілось би. Та… хай і так – не дуже.
Зате в думках стає поменше хмар
І вдячні погляди – бальзам на душу.