М.Квливидзе
Виноградную косточку в теплую землю зарою,
И лозу поцелую и спелые гроздья сорву,
И друзей созову, на любовь свое сердце настрою.
А иначе зачем на земле этой вечной живу?
Собирайтесь-ка гости мои на мое угощенье,
Говорите мне прямо в глаза чем пред вами слыву,
Царь небесный пошлет мне прощение за прегрешенья.
А иначе зачем на земле этой вечной живу?
В темно-красном своем будет петь для меня моя дали,
В черно-белом своем преклоню перед нею главу,
И заслушаюсь я и умру от любви и печали.
А иначе зачем на земле этой вечной живу?
И когда заклубится закат по углам залетая,
Пусть опять и опять предо мной проплывут наяву,
Синий буйвол и белый орел и форель золотая.
А иначе зачем на земле этой вечной живу?
М. Квлівідзе
Винограднеє зернятко в землю родючу зарию,
Поцілую лозу і достиглії грона зірву,
І покликавши друзів, з любов`ю їм двері відкрию.
А інакше навіщо на вічній землі я живу?
То ж збирайтеся друзі до мене мерщій на гостини,
Говоріть мені в вічи, вважаюсь яким наяву,
Цар небесний відпустить мені всі життєві провини.
А інакше навіщо на вічній землі я живу?
У червонім, як кров, заспіває мені моя далі,
В чорно-білім вбранні чемно голову я нахилю ,
І заслухаюсь, як неживий, від любові й печалі.
А інакше навіщо на вічній землі я живу?
І коли заклубочиться обрій, з кутків золотавий,
Хай же знову і знову наявні повз мене пливуть
Синій буйвіл і білий орел, і форель в сонця сяйві.
А інакше навіщо на вічній землі я живу?