Гнула додолу вербичка своє листя
Хотіла ним торкнутися води.
І в дзеркалі водиці синім, чистім
Побачити молочні береги.
Про них вона почула від дівчини,
Що з козаком недавно тут була.
Як мріяла й співала без спочину
І йому серденько навіки віддала.
Як обіцяв любити він до скону,
Лицем налюбуватися не міг.
До ранку заручився та ікону
З верби зробив. Та так і не зберіг...
Аж ось і перші півні заспівали
На листя впала вранішня роса.
Козак поплив на човні із туману
Ото ж і є ті славнозвісні берега.
Гнула додолу вербичка своє листя
Хотіла вберегти ним від біди.
Не вміла слів сказати лише гіллям
Хитала і торкалася води