Липень вже додимів, як старий кальян,
Пахощами кориці, малини й меду.
Небо гладке і тихе, мов океан,
Хмари пухкі збиває у піну щедру.
Сонце пустило стріли поміж дібров –
Заструменіли світлом густі верхівки.
Дні пронеслись потоками стрімголов,
Наче затерті кадрики ретро-плівки.
Ніби вдалось насититися сповна
Спраглій душі яскравим відрізком літа:
В’яленими суницями у сінах,
Бражниками і бджолами в мокрих квітах…
Чистим і тонкосрібним звучанням злив,
Що позвисали струнами між дахами,
Полиском бурштино́вим достиглих нив,
Дубленими плаями попід ногами…
Лагідними кучериками димів,
Що розповзались між язиками ватри…
Ну, а тепер лиш тіні минулих днів,
Тільки вітрів липневих солодкі мантри.
Хай вони будуть спогадом дорогим
Чи відгукнуться ві́ршами випадково.
Все, що тобі залишиться, – тільки дим,
Сіль на щоках засмаглих і стигле слово.
клас!
