Вона подумала, що все це не всерйоз,
Що просто – літо, а у літа – грози,
Що мухи падають, бо діє дихлофос,
А рання осінь – то лише прогнози…
Вона подумала, що завтра – середа,
Що скільки їх ще буде – просто серед,
Що час – в’язкий, мов згущена вода,
Що і не стане вже ніколи перед…
А він сидів і думав – просто дим,
Жмакає очі, мов старі газети,
Що і не був ніколи і ні з ким,
Хоч з кимось й був, та вічно думав – Де ти?
Вони дивились в вечір крізь вікно,
Так… різнобічно зазирали в шибу
В обох десь гецали кістяшки доміно
І хтось комусь кричав завзято – Риба!
Світ просто був… і був - один на двох,
І треті та четверті були зайві,
Спокуси плід, що довго пестив Бог,
Давно вже зник із яблуні чи з Айви,
Прозоре скло стікало киселем,
Шкварчало десь на підвіконні смальцем…
Світ вигравав – водою та вогнем…
до її щік його торкались пальці
Дякую 
