Займає раз у раз природу тиша,
Яку, здається, ніхто й ніщо не порушить,
Нишпорить в усіх закутках, мов миша,
І звичність м'яко своїм нахилом зворушить.
Мандрує чуттєво й тонко у серцях,
Стишує вогненний біль.
Оживлює життя в німих озерцях,
Дарує приємний хміль.
Вона проста, незнана та миттєва.
Здається, що вона не знає меж,
Дріб'язкова і в той же час суттєва.
Вона ширяє в віддалі пожеж.
Від неї віє вітер шовковистий.
Від неї віє віра та любов.
Її вир непримітний, ніжний, чистий.
Від неї тягнеться п’янкий агов.
Вона така стійка і в той же час мінлива,
Важка і в той же час легка,
Десь в хвилі надто боязка, а десь смілива.
Вона прекрасна та палка.
15.04.2017
