Хоч ненависть у грудях, замість серця,
Але, якщо, страждаєш, відкрита дверця,
Ти лиш підійди до неї сумно,
А я прийму ту біль думно.
Та не зважай на те що скалки
Й криво прибиті балки.
Та не зважай на те, що кажуть,
Не грай в «маску», самим собою будь.
Напевно, я надто злий до цього світу,
Бо він ніколи не карав каліки,
Чи тої знедоленної, в злиднях сироти,
Не бив гуртом ту унікальність.
Мабуть в душі моїй не жива і слабкість.
І в серці зло і в хвірці дірка,
Лиш для того хто шукає гірко,
Огида зовсім не причина,
Для замкнення душевного тіла.
