Нераз вслухаюсь в музику дощів,
Що нотами спадає прямо з неба.
Летить, немов пташиний тихий спів,
І струн торкається, у травах стебел.
Ще барабанить, стукає, дзвенить
У ритмі неіснуючого ретро.
І зачаровує на мить, й п’янить,
І губиться в просторах кілометрів.
А як торкнеться клавіши душі,
То чорної, то білої, неважно,
Щось несамовите твориться в мені,
Стає спокійно, водночас бентежно.
А може то мелодія богів
На землю послана нам для любові,
Мені бракує сотень, сотень слів.
Це звуки руж і ягоди тернові.
Я чую музику вітрів-дощів
І янгольські її наспіви.
Люблю її, як і завжди любив,
Торкатись нотами губ діви.
