Зірка впала, сховавшись за валом:
Жданий лист, певно, прийде мені.
Білосніжним лежить покривалом
Сніг між нас на холодній землі.
Чи з’єднає простягнуті руки
Мій зболілий шматочок душі,
Щоб, нарешті, розтала від злуки
Недовіра в твоєму лиці?
Де ви, коні мої, душі коні,
Що несли мене стрімко сюди?
Запалилися на перегоні…
А до тебе без них – не дійти.
Тож надія, як тінь коромисла,
Прогинаючись, щезла в снігах,
Завірюхою зустріч зависла,
Одному не здолати цей шлях.
Певно, так!.. Час остигнути коням –
Повертатися буду без вас.
Розчіпляю повільно долоні,
Бо твоїх не відчув там нараз.
