Звичайний зимовий прохолодний день. Санаторій. Один із тисяч санаторіїв, де проходили реабілітацію тисячі дітей з обмеженими можливостями. Вони там гуляли, бавились, гомоніли. В тих стінах я вперше познайомилася із чудовою сім'єю і побачила таку складну ситуацію.
Родина. Батьки. В них єдина донька. Лагідний промінчик світла. Її тіло стиснуте й напружене, неначе пружина, і натягнуте, ніби струна. Вона нагадує пташку, якій безжально обрізали крильця.
А народилася ж ця дівчинка цілком здоровою. В ранньому дитинстві її підкосила одна із хвороб дихання. Лікарні, ліки, операція. Їй вставили спеціальний механізм, за допомогою якого крихітка дихала. Але через якийсь час це приладдя зачепили і вона почала сама вдихати ковтки повітря. Сім'я знову подалася в лікарню, щоб видалити цю вже непотрібну штучну деталь з маленького організму. Операція... Нестерпні скам'янілі години очікування. Неначе ця мить розтягнулась на цілу вічність. Щось пішло не так, не за планом. Лікарі в чомусь неприпустимо помилились. А далі заточилась боротьба за тонесеньке серце биття. Вони не давали багато шансів, думали, що не виживе. Але вижила, попри всі, жорсткі прогнози.
Лікарська помилка. Вона може надто дорого коштувати. Спалити кілометри нервових гейзерів, розвіяти сотні тисяч ресурсів, осушити океани планів, мрій, надій. Є справжні лікарі, які допомагають, лікують, рятують велику кількість життів. А є неосвічені, які незграбно чи нахабно можуть нашкодити, скалічити, пошматувати чи навіть розірвати долі. Так і наша героїня, як коштовний камінь, потрапила до рук невправних ювелірів, які розтрощили їй життя.
Тепер її руки та ноги ‒ це люблячі, добрі батьки, які завжди поруч. Вона чує приємні, змістовні, розлогі розмови, до яких не в змозі приєднатись. Час від часу яскраво, гучно струменить її веселий сміх, ніби в'ється вітерцем. Озброєна лиш декількома словами. Інколи дзвінко, ритмічно співає про щось своє чарівне таємниче, мов грає іскрами голосу, або ж зазначає: «Я гарна».
І вона дійсно гарна. Виразні сріблясті очі. Каштанове шовковисте густе волосся, яке мерехтить на сонячному суцвітті. Вишукана, тендітна фігура, як в танцівниці.
Коли батьки так ніжно, трепетно піклуються про неї, мене пронизує думка: «Чому? Через які провини має страждати ця людина? Душа ув'язнена в майже незворушному тілі?!».
Цікаво, що б вона сказала, якби могла. Напевно, лилися б такі прості, цінні, зрозумілі всім слова: «Мамо, Тату, дякую Вам за те, що Ви є, за те, що не покинули, за те, що завжди поряд! Я люблю Вас!».
19.12.1015
ID:
846926
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.09.2019 22:40:02
© дата внесення змiн: 02.09.2019 22:40:02
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
