Злякалась хата, аж зомліла....
Спинилася біля воріт дорога біла,
І в білім на подвір'ї вже солдат,
А хаті цій колись давав він лад.
Зайшов... на лаві скраю всівся,
По всіх кутках журливо подивився.
Як не благала мати і дружина
Не дочекала й слова, ні одна людина.
Підвівся... а за ним родина вся
В платинах чорних, от година зла!...
Вздовж шляху люди на колінах,
Річки спинились у долинах,
Росою серед зною плачуть квіти,
І мов горох, втирають сльози діти.
Змарніло небо, кряче чорний птах,
Куриться під ногами димом прах.
Його неcуть у домовині побратими,
Герой він нині в Неньки-України,
А для родини горе - й край
Хоч плач, хоч вовком завивай...
Мій рідний край, співочо-калиновий
Бентежить вид твій не здоровий.
Немов бинтами рани вкриті ,
І кожен день з'являються новітні.
Ну а мені, і кожному понад усе болить,
Дорога біла, що від міста до села біжить.