Світ не пише уже паперові листи,
Не пакує в конверти, не шле телеграми,
Нам все важче промовити слово «прости»,
Ми чомусь забуваєм дзвонити до мами.
А чи часто ми кажемо слово «люблю»?
Не на показ, в щиро, в самісінькі очі.
Зачерствіли слова. І душа з кришталю –
І зігрітись не може, й любити не хоче.
А так хочеться в світі слова віднайти
Лиш тобі адресовані – вічні й відверті.
Світ не пише уже паперові листи,
Загубились думки у пустому конверті.
Електронні листи, телефон, есемес,
Тільки в серці не менше самотності й болю.
Двадцять перше століття – суцільний прогрес.
Тільки де зупинився прогрес у любові?
Така наша реальність. 
. Сумно і актуально 
