Колишуться віти берези, верби,
розчісував коси легкий вітерець.
Всміхались, раділи дівчата з юрби,
а вересень зводив тепло нанівець.
Всі ранки у росах, пісні стоголосі
уже не виводить звінкий соловей...
І як розібратися в цьому хаосі?
Ти місиш стежину, як кашу, як глей...
А холод в'їдається в шкіру, як кобра!
І вітер - наскрізь, що аж душу вийма!
А літо прощалось, казало:" Як добре,
як добре, що з вами скоро зима..."
А я відпочину, і ви не сумуйте.
По колу здавали вони ці пости.
Співайте, муруйте чи просто мандруйте...
Пишіть у майбутнє червню листи.
