Я хочу в ліс, туди, де обіймають сосни небо.
Між стовбури дерев лягає сонце боязке
На срібний мох. О, це осіннє і жертовне ґебо* —
Дарує ліс. Мені з дитинства рідне все, близьке,
Де пахнуть дні терпким бальзамом і смолою хвої,
Дубів крислаті крони — злотоверхі куполи.
Де хмари купчасті, з осінньої краси такої,
Понад лісами синім льоном розцвіли.
Люблю ярки, що тихо сплять в густих-густих туманах,
На схилах гір, в палітрі фарб берізок молодих.
Там чуєш, як шепоче ліс — не як в книжках, романах…
Ніде нема таких лісів брунатно-золотих.
Втекти б із міста в ті далекі гори — ген-ген туди...
Щоразу сниться ліс… В лимонно-жовтій повені
Барвистій, поміж легкого падолисту згублю сліди...
В Карпатах рідних, ув обіймах неба й осені.
Ґебо - сьома руна Футарка,
що означає «дар", (жертовність, щедрість...)
Завітайте 
