В життєвій суєті ми забуваєм
Духовні цінності свої,
І шкаралупа тая наростає,
Матеріальні всі.
Ми дбаємо про їжу, про житло,
Про одяг,про машину, моду,
А що в душі- всім все одно,
Йдемо із життям в ногу.
Ось йде старець і спотикнувся,
А ось рука,протягнутая жебраком,
Чомусь ніхто й не озирнувся,
Байдужість йшла слідом.
Ось до сміття ми добавляєм ще своє,
Лишаємо на призволяще ми тварин,
Як в когось горе, то чуже,
У дім перестарілих маму веде син.
В життєвій суєті ми забуваєм
Духовні цінності свої,
Байдужістю ми обростаєм...
Як перед Богом станем на суді?!