ЖНИВА ДОВІЧНІ
Через часи, крізь вічність між життями
Мандрує доля в ниву власних жнив,
У свято тризни неосяжними шляхами
В мить нескінченну. Янгол засурмив
У чреві Альфи знов різдва глоса́ми,
Й в луні́ Омеги вій рух вже убив
Заздалегідь призначено. Страстями.
Наріжне втілене не в рай, що уявив
Розум, уятрений страха́ми й манівцями,
А в незбагненному, що мав і загубив:
Хто годівничий пса? Що є за каяттями?
Де по́тайки у лабіринті сенс спочив?
І чи він був у коловерті між смертями…
Хіба на мить. Враз сплив й благословив
Усіх цілованих і обережених чуттями.
І не кажіть: він нас колись любив…
Я вас кохатиму довічно й до безтями,
Так, наче знов мій дух Бог воскресив.
Павло Гай-Нижник13 грудня 2019 р.
