Оніміло усе –
ніби вклякло
на довгі віки
золота лихоманка
опала з дерев
мов полуда
облітають слова
шелестять
під ногами
думки -
мовчазлива печаль
прохолодно
лягає
на груди
так
спиняється час
уповільнюється
суєта
так
крізь голі дерева
душа заглядає
у вічне
та іще не пора -
хоч спалила
молитва
вуста
ще словами вологими
подих
шепоче
незвичне
Гарний вiрш, Олено. Досить оптимiстичнi й красивi рядки. Дiйсно, на преший погляд такi природнi явища можуть здатися джерелом не дуже приемних емоцiй, але ж все те швидкоплинне i змiниться невдовзi яскравiшим видовищем.
Тiльки от у вас у 5 рядку - якось до "лихоманки" бiльше притаманнi слова "спадае", "спала лихоманка". Може тодi вжити:
Золота лихоманка
Спадала з дерев.