Дуби старезні гілля похилили,
Чекають кроки стежкою внизу,
Та діда полишили уже сили –
Він не прийде оглянути красу.
Сумну мелодію шепочуть осокори,
Її із тугою підхоплює вільха –
Осиротіли всі вони відколи
Сідого діда не ступає тут нога.
Вода в ставку застигла у кришталь,
Вона від вітру навіть не здригнеться –
Ніхто вже не приховує свій жаль,
Що дід до гаю знов не повернеться.
Стежина ось травою заростає,
На лавці мох усівся – не зігнати:
Коли ще хтось до гаю завітає,
Щоб в затінку на лавці подрімати ?
Листопад 2019