сонечко встало рано, чухає лисий череп:
що б то його зробити краще, не так, як вчора?
вчора воно постриглось, придбало 2 пляшки пива
і додало 2 барви до світової палітри.
також — сказало вселені: знай, я тебе кохаю.
вселеня — то ніби всесвіт, тільки жіночого роду.
вона запишалася, чхнула, дістала свого айфона,
та й підмальовує губи, дивлячися ревниво:
знай: я така вселена, що маю зелені очі,
також — веселу вдачу й брови, як 2 шнурочки;
маю зірки й квазари, туманності й метеорити,
і навіть десь там у центрі первісну чорну дірку.
та ж моя чорна дірка має таку властивість,
що не виходять з неї навіть такі ідеї,
що спричинили б спалах у науковім світі,
а в голові у тебе — інформаційний вибух!
знай же й таке: даремно сиплеш своє проміння
в простір, мов курці просо. чухай свій лисий череп
та не плекай ілюзій. то — не великий клопіт,
а видатне безглуздя вранішнього світила:
вас тут таких багато. малюйте картину світу,
поглянь, як блищить та сяє мій манік'юр, одначе!
ах ти ж брехлива *** — сонце аж спалахнуло —
кажеш, таких багато? кажеш, блищить та сяє?
вмію ж і я брехати: чухай свою мандюрку,
вибухни інформаційно, та не плекай ілюзій!
(10 січня '20 р.)
__________
Цього вірша написала не я; його автор — людина відома у поетичних колах — цього разу забажав лишитися інкогніто. Цікаво, чи вгадаєте, кому належить цей вірш? :-)