У мрії мені випадково здалося,
Що знову ми разом, що все недарма.
Твоє золотаве, розкішне волосся,
Я знов, як колись у повітря здійняв.
Згадав і про те, як на мене дивилась.
Про ніжно-блакитних очей твоїх, колір,
Як просто тоді ти мені підкорилась.
За тебе й тепер, я дякую долі!
Закохано спали, закохано їли.
І дружба сердець наших, кріпла щодня.
Та злі язики, наш союз отруїли
І стала ламатися міцна броня.
Не встиг схаменутись, як ти десь поділась...
Невже все що було, то лише сон?
Немов у повітрі ти вмить розчинилась,
Тепер на душі тихо гра саксофон.
У ритмі мого одинокого серця,
Не можу знайти я на тебе образ.
Та є там одна таємная дверця,
Звідки звучить твій улюблений джаз.
Я мрію, я вірю, що скоро знайдешся.
Я знов на собі відчую твій дотик.
До мене ти ніжненько так пригорнешся.
І тихо прошепчеш: люблю тебе Котик!
Тільки знайдися! Молю я! Благаю!
Ох, заживемо з тобою ми потім.
Наше коханнячко, знов запалає.
А ворогів, ми зітремо у попіл!
