Німа пора. Душі тубільна ніч
чорнильним розпускається тюльпаном.
Це час іти, допоки стане сил,
по мокрому піску одній босоніж,
зректися сподівань і протиріч,
затемнитись загашеним екраном
і бачити, як зріє синій пил --
всередині речей, навколо, проміж...
Невтоленого голоду тягар,
як свій, несе природа витривала.
Безшумної зневіри кажани
висять у нерухомому повітрі.
...Під ранок ночі зніметься нагар,
просилиться прозоре покривало
крізь перстень дня, і вибілені сни
п’ятьох чуттів бринітимуть на вітрі.
