|
Осінь 2019р
Золота осінь в свої права вступає поступово… Де не поглянеш… Це неначе казка. І де бере скільки фарб різноманітних? В якій скрині всі тримає, ця художниця? Хоч сонце світить ясно та з кожним днем все менше дарує тепла. Прохолодні ночі і ранки сповивають дерева, кущі й деякі в суцвітті квіти і різноманітні трави. По стежці й при дорозі, мережкою спориш в темно зеленому жупані . Попід парканом гордий, високий лопух. Він довго триматиме сухі ріп`яхи, хоча листки, з часом зовсім втратять зелений колір, порижіють і присохнуть. Але засне він тільки на зиму, а навесні, як всі багатолітні трави набравшись сили, від коріння пустить нові листочки. Довго, до морозів, осінь чарує різнокольоровими айстрами й хризантемами. Нас тішать материнські обереги – чорнобривці, нагадують про вишиті рушники, подаровані на щастя. Золотистий колір сонця довго в собі тримають пишні кущі нагідків. Ці квіти втіляють в душі сонячне тепло і світло.Своєю щедрістю тішить осінь. Медово пахне виноград й достиглі рожевощокі груші. І не здивуєшся коли побачиш , як бджоли збирають пахучий солод. Тут й не обійдеться без сердитих ос, не поодинці, а по кілька штук налітають на солодкі груші. Різноманітність яблук тішить очі : стиглі, соковиті, великі, маленькі, смачні, жовті, зелені, червоні, червонобокі. А на городах і в полі поступово збирають останній врожай: баштанні культури, кукурудза, сонях, буряк, соя.
В кожну пору року в лісі казково….. Осінь приваблює різноманітністю кольорів : золотисто- жовтий, помаранчевий, червоний, зелений, коричневий. Он ясен молодий, почервонів, мов засоромився. Неподалік берізка, як зажурена дівиця, розпустила донизу віти, вбралася в плямистий сарафан. Поглядає до сонця, їй жовтого кольору не пошкодувало та вона, ще очікує від нього тепла. Розправивши гілля, могутні, мовчазні дуби, як охоронці , стережуть спокій в лісі. А птахи поступово покидають свої гнізда , збираються у зграї і відлітають у вирій. Важка дорога та ми знаємо, що навесні за покликом душі й серця повернутися на рідну землю.
О, дивна осене, люблю твою красу! Та все приборкає різнокольоровий листопад. На пеньках та поблизу них ледь видніються голівки опеньок. А в напівсухій високій траві ховаються старі грузді. Війне вітерець, тихою осінньою музикою, знову закружляє листя й летить донизу, приховає дари осені. Шурхотить під ногами листя, налякає пташку. Та сполохано подасть звук й зникне поміж дерев. Вже й кущ шипшини майже зовсім голий, лише причепурився червоними коралами, в кожному з них блиск, як частинка сонця. Деінде по лісі височіють сосни й ялини, намагаються дістатись неба. При збільшенні вологи ясніють, пахнуть зелені голки, після дощу засяють краплинки. Куди не поглянь, скрізь переливається на сонці осінній багрянець. Манить калина й горобина, пречепурилися гронами, звеселяють ліс. Всіх птахів запрошують до себе поласувати ягодами.
А осінь пізна…. Золото зникає, втрачає осінь яскраві кольори, свою красу.… Частіше пізні світанки у вишневих кольорах.Сама ж панянка буває різна : суха, примхлива, дощова, туманна. Інколи зарано посивіє. А є такі роки, що можна й довго милуватись нею. Прогремлять останні грози, попрощаються з землею. А одну ніч з них, називають солов`їною. Цілу ніч в піднебессі то близенько, то далеко спалахує блискавка. На шматки розрізає чорно - сіре небо й сяйвом раз –по –раз посвітить землю. В цю ніч все і вся немов завмирає, чи то від страху , чи прислухається до гуркоту гучної, барабанної, чи тихої громовиці.
Як відлік часу все коротші дні… Небо бундючиться частіше дощі маленькі, затяжні. Та цього року осінь занадто скупа на дощі. Частіше густі, сиві тумани. І майже не було злив, щоб напоїти землю, омити її напередодні перших морозів. Лише хвойні дерева радо зустрінуть зиму. А останні, оголені дерева й кущі, задумано поринуть в довгий сон. В надії побачити яскраві сни про весну.
А я погляну, вкотре, до осені й скажу бувай…
Але ж ти прийдеш, знаю, іще не раз в в моє життя
Прикраси землю, пригостиш врожаєм мій рідний край
Твою чарівність, збережу в серці, несу в майбуття.
ЗИМА
Зима цього року…. Чи й спить земля в глибокому сні, чи й ні, але напевно все ж дрімає. Неба синь схована за сірими, кучерявими хмарами. Пливуть монотонно, немов сонні. Інколи вітер грається з ними, підхопить менші і повільно піднімає вверх, намагається похилити нижче до землі. Вони надувають щоки, під дійством вітру розвіюють легенькі, пухкенькі кристалики, сніжинки – балеринки. Ніжно вкриють дерева і кущі пухкими, білосніжними, мереживними - вуалями. А великі хмари, справжні перини, вітер ледь торкнеться їх і вже за мить полетить лебединий пух. А то зненацька, заряснить тихий дощик, чи тарабанить по землі великими краплинами. З дня у день все менше визирає сонце.
А колись були зими…. Сніжна королева володарювала, розсипала порошу, замітає снігом. Літала віхолою, намела високі пагорби, що було й не пройдеш, грузнеш у снігу. І так заіскриться поле, під білосніжними простирадлом, переливається сріблом і золотом. Що й очам, те сяйво заважає дивитись. Проникне сонячний промінь поміж хмар, немов музика заграє, перетин сяючих кольорів веде у казку. Ранковий сніг блищить, ніби зима жменями насипала блискіток. Легкий морозець скує маленькі крижинки - зірочки вздовж річки, попід берег. В маленькій річці вода прозора й тиха - тиха, немов приховує в собі якісь скарби. На берегах приляже легка паморозь. А, як мороз зміцніє, річка вкривається кригою, завзяті рибалки полюватимуть на рибу. Чого не скажеш за бистрі ріки, вони лиш притихають і дуже рідко деякі з них замерзають.
На жаль цьогоріч, зима мало подарувала краси, мало втішила нас. Примхлива… Часто гуляла в обіймах з теплим вітром. Чи взяла в приклад собі панянку осінь? Рідко запрошувала до себе мороз і хуртовину. Лише на сході, все ж частіше мороз навідувався, розмальовував шибки на вікнах та щипав всім щічки. Та за всю зиму, ніхто там не побачив снігурів, які раніше часто навідувалися взимку, не потішили, не здивували своєю хитрістю та красою. В зимовому лісі хазяйнують: сойки, ворони, дрозди – омелюхи і інші птахи. А біля своїх осель ми частіше бачимо синичок, горобців та ворон.
І все ж під Новий рік, подарунок зробила нам зима, майже вся Україна лежала під легеньким пухнастим снігом. Правда, деінде по країні розсипала порошу, а десь розстелила легкі, махрові простирадла. Та в той же час в деяких регіонах йшов рясний дощ і лапатий мокрий сніг. Раніше зима гордилася своїми Водохресними морозами. Цього ж року лише в деяких місцях мороз мав лише мінус п`ять градусів. В більшості ж по території температура мінлива, навіть сягала більше п`яти градусів тепла.
Мабуть десь з п`ятдесят років назад, місяць лютий показував свій характер. Гонористий, гордий, дружив з морозом. Заковував річки, ховав під товсті дзеркала, ще зверху притрушує снігом. Дерева і кущі, поринали в глибокий сон.Часом від сильного морозу, аж стовбури сивіли. А було так прикрасить дерева в лебединий пух, що й очей не відведеш, чарувала краса.
Та все ж з роками втратив лютий силу… Чого й не знати, хто в цьому винен… Напевно й ми частково, стоїмо всупереч природі і погоді. Глобальне потепління по всій планеті, дає про себе знати. Викиди газів, забруднення землі сміттям, хімікатами, все залишає свій слід на землі.
За кілька днів до Стрітення, врешті зима дала про себе знати. Та й то тільки по деяких областях. Посміла з вітром розгулятись, засипала снігами та в той же час завдала шкоди. Трощила, валила дерева, позривала щити, обірвала лінії електропередач.
На саме ж свято, був день мінливий… Зустрілись дві сестрички серед поля. Світанок із багрянцем, з вишневим відтінком їх привітав. Та все ж не спромоглося сонце послати промені, свій поцілунок, розсипати золото й тепло до землі. Сіра пелена затьмарила очі ранку. Мабуть весна довгенько намагалася показати свої здібності, на жаль їй це не вдалося. Так і розійшлися, у похмурому дні, із тихим шепотінням вітру, кожна в надії, ще поборотись.Та так не скрізь було по країні. Ще морозець на сході має силу й сніг лежить, хоча й невеликий. Добре, що прикрив тюльпани та підсніжники, ті в надії вже весну зустрічати, пнули листочки - носики. Зима там на троні, зберегла свою красу,потопає земля в білосніжній вуалі.
Та все ж поступається зима… В інших регіонах ясніше, тепліше, привітне сонечко. Просинається земля…. Сонячне сяйво зранку припадає до землі, пробуджує кущі, силою наповнює бруньки.І в лісі й деінде розквітають підсніжники, крокуси, пробуджуються багатолітні трави, ледь - ледь зеленіють листочки барвінку.
В весняному пориві останній день лютого. За вікном плюсова температура. Передав лютий своє кермо березню. Яскраве сонце, примружує очі, посміхається до землі, пробуджує все. Сповила землю ніжністю, теплом, встеляє стежку весняному коханцю.
29.02.2020р
ID:
866435
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.02.2020 12:09:50
© дата внесення змiн: 31.08.2024 11:34:04
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прочитала із великим захватом 
