Майнули за обрій роки,
Та пам’ять завжди повертає
До витоків тої ріки,
Куди вороття вже немає
Село, моє рідне, село,.
Життя кришталева криниця.
Давно побіліло чоло,
А ти, мені, снишся і снишся.
***
Я рідні залишив краї.
Можливо десь там краща доля.
А тут лишилися мої
Калина, вишня і тополя,
Тут залишився корінь мій,
Літа і весни веселкові,
І спогади дитячих мрій,
Гаї і луки василькові
У місті звичаї не ті –
Тут мови рідної немає.
Народна пісня в забутті
Та й соловейко ж не співає.
Здається, що знайшов едем,
Чого ж мені іще від долі,
Не знаю, чом на серці щем,
І сняться верби і тополі.
І чорнобривці під вікном,
І двір, зарослий споришами,
І стежка, що понад ярком,
Веде в село, веде до мами,
Веде в дитинство, до весни,
Де босими ходив ногами,
Тепер, туди, приводять сни
Та спомин , що живе роками.
як серпом по серцю! Бо стоїть десь в Дігтярях і моя пустка-хата... 
