Невже я сам собі лише наснився?
Якщо зволю я видертись в минуле,
Потік лишень тих мрій, що безпритульні,
Я віднайду, чи може воплотившись
В незнаний образ відійду
У ті світи, про котрі майбуття
Єдине здатне обронити слово?
Так стане дзеркало межою знову
Між мною і усім життям назовні,
Та гляну лиш, - думки у забуття
Підуть, - і я всміхнуся сóбі.
Благословлю цю мить, її минучість,
Коханих всіх впущу на свій поріг,
Щоб, як в останнє, їх побачить зміг,
Допоки тут стою, мов невмирущий, -
Один серед сконалих днів.
