Бутон у кремезній долоні,
Довіра і впевненість в силі.
Тендітність що вдарила в скроні
П'янким ароматом за милі.
В трикрапках кричуще мовчання,
Табу і захоплення цвітом.
Це тільки пусте існування -
Крізь скло напуватися світлом.
І як же про це їй сказати,
Вона ж його щастя єдине?
Без правди не буде і втрати,
Вона ж бо на волі загине.
До нього тягнулась магнітно,
Солодка душі панацея,
Йому шепотіла привітно:
"Добраніч.
Твоя Орхідея..."
