Окриленним не треба взуття,
Не торкнуться землі їхні ноги,
Їм забуто її відчуття,
В них немає ні краплі тривоги.
Окриленних любов підійма,
І вдягає їм крила на спину.
Окриленним земля, то тюрма.
Протриматися б довш, без упину.
І ступнями торкнутися хмар,
Прохолодно і м'яко пірнати,
Окриленність дає нам у дар,
Відчувати і ще відчувати.
Тільки б зняти кайданки-взуття,
Що ваги додають і тримають
У взутті ж бо нема відчуття,
Коли ноги на щастя ступають...