За високим парканом сховався ти.
Для родини, для себе створив життя.
І немає нездійсненної мети,
Без проблеми впроваджуєш відкриття.
З свердловини глибокої воду п’єш,
Очищають її дорогі фільтр'и.
І в теплицю, й на клумбу тепленьку ллєш,
Ще у сауні ніжишся раз в дня три.
В туалеті, на кухні водичка є.
І озерце своє. Коропи живуть.
Та весь бруд від будинку в ставок тече.
Так позбутись відходів – найлегша путь.
Нищиш кращу водойму свого села.
За парканом, що зовні – тобі чуже!
Ще недавно вода тут, хоч пий була,
А сьогодні і жабу не стрінеш вже.
Із столиці продукти в свій дім привіз,
А пляшки та обгортки зібрав в пакет.
Весь товар в холодильник твій ледве вліз,
А сміття – за паркан, до струмка, в кювет.
Будуть миші, собаки пакети рвать.
І отруту вода понесе в ставок.
Ти гадаєш – не зможуть тебе покарать?
Помиляєшся, бачить Бог кожен крок.
І, колись будеш ти перед Ним стоять,
І почуєш від Нього багато слів.
І нічого не зможеш Йому сказать.
Та відчуєш всю силу, весь Божий гнів.
Він тобі нагадає усі гріхи,
Як ти Землю - творіння його вбивав.
Не співають у лісі давно птахи.
Ти нічого природі не дав, лиш брав.
Всі ліси, лісосмуги в смітті лежать.
Ти родючі ґрунти за паркан возив.
І від болю, наруги поля кричать,
Та ти очі і вуха на це закрив.
Різав в смузі дуби, що твій дід садив,
Щоб врожай на полях від вітрів зберегти.
Де ж ти мудрість і совість свої подів,
Коли дбав лиш про блага для себе ти?!
Від твоїх грішних дій висихають струмки,
Із джерел витікає отрута-вода.
По землі всій розкидав метали важкі
І до кожного вже підступає біда.
Утрачають багатства моря і річки,
Океани міліють і тануть льоди.
В атмосфері з’явились озонні дірки,
Та на грядках зростають мутанти-плоди.
Ти ж від світу всього заховавсь за паркан:
Там живеш. Бережеш. Бо твоє це. Твоє!
А, що зовні природа вмирає від ран,
То, для тебе проблемою – зовсім не є.
Екологія душ, і сердець, і землі.
Охопила недуга і часу вже мало.
Та щоб знову почуть, як кричать журавлі,
Все зроби, щоб хвороби назавжди не стало.
Бог, що любить тебе, шанс востаннє дає.
Не випробуй ніколи Його ти терпіння.
Бо Земля – спільний дім. Не чужий. Все твоє!
Вирішальна пора для життя настає.
Не рубай життєдайне, могутнє коріння.
Я в захваті, пане Валерій! Все чиста правда, на струнах душі, те, що болить у кожного з нас, сподіваюсь, а не тільки у поетів. Дуже актуально, на часі, вже треба кричати, і ця пандемія як наслідок руйнівної діяльності людини. Респект, я відкрила для себе ще одну споріднену душу. Щасти Вам! З повагою.
