наче хвиля на житній ниві
грає вольготним пливом,
у межі б`є,
через пороги – польові дороги –
перекочує
і за обрії лине красиво,
і за обріями погасає –
так невидима киця –
чорна самиця –
небезпека і таємниця –
верхівками верб спускається,
плине, з гілки на гілку перетікає,
згори до лінії небокраю,
лінії, що завжди є і водночас немає
грайлива киця – чорна самиця – пума,
у щелепастій, срібно-ікластій,
вогненно червоній пащі
тримає сонця палку жарину,
граційно вигнувши спину,
чорна пу-ма
несе і кине
палаючу сонця жарину
за небокрай, що скрізь є і ніде нема
…невидима чорна пума…
28.03.2020
дякую Вам, Лано 
