Ти навмисне сплутав мої осінні дні.
Водночас так просто і складно...
Наповнив їх сенсом, а в наступну мить забрав.
Водночас так смішно і сумно...
Ти «тут і зараз», а я десь там «у мріях»,
Ти «раз і два», а я «застряла».
Ти зітер моє серце в порошок,
Проте я досі чую як воно кричить:
«Мені не боляче!».
Відтепер ці вулиці є свідками.
Це було водночас прекрасно і жахливо...
Того що трапилось між нами.
Це була водночас комедія і трагедія...
І я вже не розумію себе,
Коли серце, розум і душа говорять на різних мовах.
Ти повернув мені душу,
Проте я боюсь, що втрачу її вдруге,
Коли досі не знаю твоєї.
