Між зелених лугів, де трава у росі,
Де гілляччя п’є воду вербове…
Де хори утворили птахів голоси,
Стир звивається в змійку річкову.
Красень Стир вже віки по долині тече,
Береги покриває латаття.
В нього вище чомусь завжди ліве плече,
Мов на правий наклав хтось прокляття.
Тут же й риби було… Є і зараз соми,
Зрідка спить біля берега човен.
Лише інколи чутно на Стиром громи
І кудись заховалася повінь.
Стир, як був, так і є, неповторний в красі,
Де в копицях і сіно й отава.
Недаремно ловили соми тут князі,
Міг гордитися Стир цим по праву.
