|
Весняний ранок пробуджував село … Ребристі хмари, тільки вздовж обрію на заході. А всюди купчасті білі хмари, мов кораблі, чи човники в небесному морі. Та все ж поміж них привітно визирає сонце. Воно неначе грається в хованки, то вирячиться, ледь – ледь пригріє до землі , то знову за хмарою сховається, зі сторони прикрасить в позолоту. Легенький вітер хмаринки колисав й повівав до землі, торкався пелюсток первоцвітів й гілок вербички, на ній, як маленькі сонечка - розцвіли пухкенькі котики….
На обійсті ґелґочуть гуси й неподалік, час від часу співає півень. Як охоронник, строго позирає на поважних курок, що гарбаються попід парканом. Скрипнули вхідні двері веранди… на ходу всовуючи ноги в теплі резинові калоші, вискочила Таня. Поспіхом, на голову накинула теплу рожеву хустку, ледь затягнувши два кінці й під сходами намацала баняк з запареним комбікормом. Це ж раненько приготувала мати, нині ж автобусом поїхала в містечко до стоматолога. А батько, прокинувся не світ не зоря й вирушив на рибалку. Де б більше проводить часу, в поле, ще не час трактору їхати, дуже мокро. Одну втіху має зранку, а ввечері любить подрімати біля телевізора.
Таня, єдина донька, пізненька квіточка в сім`ї. Білявка, з зеленими очима красивої форми, більше схожа на батька і така ж непосидюча, як він. Тендітна, як молоденька берізка, їй нині виповнилося вісімнадцять років. Та вже здатна в полі на тракторі орати землю. Здавалося руки і пальчики маленькі та з усмішкою сідала за кермо трактора і підморгуючи, говорила батькові,
- Ну й що, що дівка…. Тату, може посперечаєшся, хто швидше приїде до поля?
А він мовчав, лиш посміхався й на згоду кивав головою. Інколи після того, як вона його підмінить на тракторі, поки він пообідає, подивиться в її хитренькі оченята, обійме, поцілує в чоло й скаже,
- Ой, квіточко ти наша, це ж не жіноче діло. Та поки що потішся, потішся…
Батькам, то щастя, мати таку доньку, підтримка на старості років. Тим паче любить рідну землю, пообіцяла, що не покине рідне село.
Їй зручно в синіх спортивних штанах на обійсті. Правда, в маминій куртці, як в скафандрі, завелика, за те тепло. Гусак побачивши господиню гучно заґелґотав на все подвір`я. А вона неначе пташка пурхала, курям насипала зерна й налила води в стару пательню, їм так зручніше пити. Годила гусям, в велику пластмасову миску, рукою накладала перемішані варені лушпайки з запареним комбікормом. Гусак й дві гуски дякували їй, тягнулися до неї і ґелґотіли в один такт, аж у вухах лящало. Їх білі крила виблискували на сонці. Ці милі сотворіння для неї, ще з дитинства втіха. Ставок близенько, є нагода втекти з дому й побачити, милуватися природою, широким ставом, а влітку вдосталь накупатися . А став той - гордість, радість села. Невеликі пагорби, як пляж, а навпроти, попід самий ліс вода рябить, виблискує на сонці. Листовий ліс, віддзеркалюється в воді, наче в ній купається. Деінде обривисті береги, з- під них б`ють джерела холодної води. Та нині ж, ще весна й не прокинулися трави на пагорбах, лише неподалік, під кущами шипшини бузковим кольором цвіте ряст. І де - не - де підсніжники, вже з поруділими пелюстками.
Таня, набравши з криниці відро води, з розмаху вилила її в залізне глибоке корито, що спеціально для гусей. Гусак задоволено закричав й занурив голову у воду, за мить виринув, роззявивши дзьоба, крутив головою, краплі води розліталися навкруги. Гуски ж, посмакувавши корму, не поспішаючи підійшли до корита. Дівчина присіла біля них, з усмішкою на обличчі, по черзі гладила голівки,
- Ну от почекайте, ще кілька днів, підемо на став, полюбуюся, як будете хлюпатися у водичці. Заздрю вам, а мені ж треба літечка чекати.
Раптово скрипнула хвіртка. Дівчина різко розвернулася, ледь не впала,
- Тю, хто б це?
Хитаючись, здійнялася на ноги. Кліпала очима, здивовано дивилася на молодого чоловіка. А він стояв біля хвіртки, якби ближче, то можливо б і впізнала, але ж далеченько. Тю, ще й з вусами, щось таких не знаю.
Олег рукою поправив краватку, яка виднілася з під куртки, з білою сорочкою,
- Ти чого Таню, не впізнала?
Вона трохи розгублена, збентежена, відчуває, як кров приливає до обличчя, у вухах задзвеніло.
Він зразу не наважився йти, запитав,
-А де Дружок подівся? Не бачу, щоб зустрічав. Та й ти чомусь збентежена... Іншого пса немає? То я зайду?
Без вичікування відповіді, сміливо попрямував до неї.
Зненацька обоє здригнулися, від крику гусака. Витягнувши шию, гусак з шипінням, направився до нього. Кричав на все обійстя, подав тривогу, це не було йому звичним, щоб хтось чужий посмів з`явитися тут.
Дівчина ледь стримувала сміх, оце так ґвалт вчинили. Але не встигла й слова сказати, як гусак, розправивши крила кинувся на нього. Хлопець захищаючись, наставив руки долонями. Той, як звір кинувся й щипнув одну з долонь, за мить крапала кров. Він скривився, швидко витягнув хустинку з кишені,зажав її в кулаці. З переляку Таня зблідла, вирячивши очі, репетувала до гусака,
- Ану гайда, гайда! Ти, що Мартин з глузду з`їхав?!
Їй ледь вдалося обома руками схопити сердитого гусака. Затиснула йому крила, пригортала до себе,
- Утихомирся дурню!Досить - досить, тебе ніхто не чіпає…
- Оце так захисник, тут і пса не треба!- голосно сказав Олег, підійшовши до неї.
- Тю, а я вас не впізнала, - випалила у відповідь й зажала повненькі губи.
-Відчула, що хустка на голові ледь тримається, ось - ось розв`яжеться й сповзе на плечі. Ще, тільки цього не вистачало, я ж косу не переплела, що подумає, як мене побаче розпатлану. Щось тепле підкралося в душу, відчула до нього симпатію.
Він миттєво почервонів й щиро, гучно розсміявся. Гусак з гусками не забарилися, ґелготіли, немов продовжили його сміх.
Вона ж затримала на ньому здивований погляд, кліпала очима,
- Це скільки років вас не було, мабуть зо шість, чи й більше. Давайте… женіть гусок в огорожу, а я цього сміливця - охоронця занесу.
Їй напевно теж було смішно, що не впізнала його, бо весь час стискає губи. Правою рукою притиснула гусака до себе, а лівою заспокоювала, гладила по голові. І в той же час по черзі підіймала плечі, підтримувала хустку.
Олег, чорнявий, кароокий хлопець, на шість років старший за неї. Будинок його батьків недалеко від них, метрів п`ятсот, не більше. В сім`ї троє хлопців, старший Микола давно одружений, живе окремо в кінці села, має свій невеликий продуктовий магазин. А Сашко менший брат за Олега, вчився в одному класі з Танею.
Село ж, є село, всі один одного знають і про всіх все знають. Як кажуть, тільки зранку перший півень заспівав, що наступив ранок, так і нова звістка розліталася по селі. Хто й де одружився, кого забрали в лікарню лікуватися, чи народжувати, а хто вже й помер.
Таня від Сашка знала, що Олег поїхав на заробітки в Москву, фінансово допомагав батькам. Але дівчина й гадки не мала, що вона дуже сподобалася Олегові. Він, ще коли вчився в школі, цікавився її життям. А коли поїхав, Сашко придбавши собі телефон, крадькома її фотографував та знімав на відео і надсилав брату. Дівчина і не підозрювала цього, життя ж в селі набагато простіше. Чи на ставку юрбою купатися, чи в парі з ким небудь пасти корови, відносини майже завжди дружні, тож не дарма кажуть - село, як велика родина.
Олег, ще тримав хустинку в кулаці, другою рукою махав на гусей,
- Та ти ж вже подорослішала, чого до мене на – «ви». Он, яка панночка виросла. Чи вважаєш, що я старий?
Олег відкрив невисоку з штахет загорожу, загнав гусок і закрив,
- О так- так, тільки тепер я гусака пущу, а то знову летатиме, - нахилилася за огорожу. Відпускає гусака, за ним з голови сповзала донизу хустка. Олег підхопив хустку і раптово ніжно взяв її за плечі,
-Ану! Побачу, яка ти стала. Ти і в хустці гарна, а без неї, ще краща. Ну справжня рожева трояндочка!
Дівчина ж була ладна провалитися крізь землю. Обличчя пашіло, не знала куди подіти свої смарагдові очі. З пересердя випалила,
-Та ти Олег…. що з глузду з`їхав? Відпусти!
Відразу відпустив її, уважно дивлячись на неї, подав хустку,
- Ну оце вже по нашому! А то на - ви…. Оце так зустріла давнього знайомого, ще й гусака натравила на мене…
Вона різко попрямувала до хати. О! Натравила, ще щось скаже, щоб образити мене, подумала і вголос,
- Зараз винесу зеленку, подивимося, що в тебе за рана на руці , бачу скривився, як середа на п`ятницю і хустинка в руці, вся в крові.
Він задоволено, їй навздогін,
- Еге ж, літру крові втратив, напевно тільки ти мою рану залікуєш.
Не знав, чи вона почула останні слова та не поспішаючи, пішов за нею.
Зайшовши на веранду, різко зупинився. Е ні, так відразу не можна, ще злякаю. Присів на лавку, відкрив долоню, скривився від болю. Сочиться кров, гусак і справді глибоко щипнув біля великого пальця.
Таня швидко повернулася, заклопотано присіла біля нього,
- Оце й справді зустріч, нічого собі, оце так Мартин. Ти вже вибач нас, я й гадки не мала, що може таке статися. Бачиш ти мене колись в річці спас, як ногу звело в воді, а тепер я тебе буду спасати.
Де й біль подівся, враз його обличчя засяяло,
- Тетянко, ти помниш? Можливо й пригадаєш, як з Сашком грали в хованки й ти набрала ріп`яхів в коси, тоді ми всі, хто був, витягували їх. А ти ледь не плакала, але додому не йшла, чи боялася, чи не хотіла засмучувати батьків.
Вона уважно, не поспішаючи, зеленкою залила рану, приклала бинт з ватою й перев`язувала бинтом руку,
- Напевно два рубці залишаються, основне, щоб інфекція не попала. Оце так пам`ять буде за зустріч. Та скільки пам`ятаю тебе, був сміливим у нас, то ж затягнеться, де дінеться.
Олег, серйозно дивлячись на неї,
- Ага, до весілля заживе, як люди кажуть.
Вона, тримаючи зеленку й бинт в руках, присіла біля нього,
-А, що може привіз наречену з собою… То коли весілля?
Він не очікував такого запитання, розгубився. Та все ж прямим поглядом дивився в її очі, наче хотів , щось знайти, раптом нагадав,
- О! Почекай!
З кишені дістав шоколадку,
- Це тобі!
Вона вмить схопила її й знизавши плечима, часто кліпає очима, намагалася приховати усмішку, яка засяяла на обличчі,
- Це, що замість відповіді? То, хто ж вона?
Раптово відчинилася хвіртка, загавкав Дружок, за ним йшов батько. Таня різко змінилася на обличчі,
-О! Тато з рибалки йде!
Дружок кинувся гавкати на Олега та коли назвав його по імені, пес, виляючи хвостом, обнюхав його. Зробивши коло на обійсті, розлігся під хатою й спостерігав за кожним рухом присутніх.
Батько підійшов ближче, до стіни притулив вудочки і Тані подав відро з рибою. Задоволено протягнув руку,
- Ти диви, це чи ти Олеже? Ну і вимахав, помужнів! Справжній чоловік став. Добре,що односельчан не цураєшся. Привіз дружину, чи сам?
- Та в нас є свої дівчата - красуні, нащо нам кацапки,- відповів, ледь почервонівши, крадькома дивився в сторону Тетянки.
Вона, почувши відповідь, поспіхом схопила синю пластмасову миску, що висіла на стіні й вийшла з веранди. Вилила в неї воду з рибою, бризки полетіли в різні сторони. Дівчина затримала на ній погляд, впіймала себе та думці, ти ба, не одружений.
Батько, знімаючи чоботи, торкнув рукою Олега,
- А ти сідай, не соромся! Зараз підемо в хату.
Й гучно до доньки,
- А ти чого гостя на веранді тримаєш… Гайда електрочайник включи, почаюємо. Думаю Олег не поспішає, а тоді й риби почистим, звариш юшки. Там і мама приїде, автобус за розкладом їздить, дякувати Богу, дорога не розбита. Хіба ж гостя на суху зустрічають, вина виноградного, вистояного скуштуєш. Три роки назад гарно вродив виноград, ми з Танею добре попрацювали, ще літрів сорок є.
З усмішкою на обличчі, вона міцно зав`язала хустку й поспішила в хату. Можливо й справді треба так гостей приймати. А вуса йому пасують, цікаво, а як же цілуються з вусами? Ледве стримала сміх від настирливих думок. Перед очима його приваблива усмішка. Дивно…. неодружений. Тож будемо приймати гостя, а справді, чому б і ні….
2ч
Дівчина відчувала гучне серцебиття, за чолом доганяли божевільні, поплутані, сполохані думки. Ой, який вигляд в мене! Не знімаючи з себе курточки, в своїй кімнаті стояла перед дзеркалом. Ото, ну справжня селючка, тільки в скафандрі. В душі сміялася сама за себе, диви, він мабуть теж сміявся з мене, ще й така розхристана. Хвилювання переповнювало душу, легкий трепіт тіла, немов в очікуванні чогось важливого. Мов пташечка пурхала по кімнаті. Ой, треба переодягнутися та косу заплести. Машинально включила електрочайник. Ой, аж в голові дзвенить, а що заплету косу, складу віночком, мені ж так краще.
Тим часом, Микола з себе стягував рибальські штани, з захопленням позирав на Олега. Думки, як бджолиний рій, козак, що сказати, от такого б зятя, славний, ще й з гарної сім`ї,
- Я зараз до корови подивлюся та води їй занесу, десь має отелитися наша Красуня. А ти йди до хати, не соромся. В тебе такий розгублений вигляд, наче вперше в нас. Тішся, адже молодий, бо ці роки швидко проходять. Чи ти, ще не знаєш солодощів хмелю від кохання. Он Славко, твій однокласник, вже двоє діток має. Гайда, сміливіше хлопче, чи кацапки нічого не навчили… Йди до хати, не чужий же…
За мить Олег мав вигляд вареного рака. Він, як ошпарений зняв з себе куртку, знімав взуття,
- Та Миколо Васильовичу… йду. З задоволенням зайду в хату, я ж не відмовляюся від вина.
Вже хату відчинив двері,
- Заходь. А, я зараз…. Я швидко справлюся…
Олег, переступивши поріг, біля столу побачив Таню, вона саме вийшла з кімнати.
- Ух ти! –
- Від раптового вигуку вона різко почервоніла, повернула голову в його сторону, кліпала округленими очима.
Зиркнув на її сонячні очі, стояв як укопаний.
- Та ти ж не лякай так, проходь… А де ж тато, чому не йде?- від хвилювання потирав руку об руку.
Хлопець не міг відірвати від неї очей,
- До корови пішов… подивитися.
На столі в тарілці лежала розламана на маленькі шматочки шоколадка й глибова миска з бубликами.
Вона повернулася,
- Зараз поставлю чашки, чайник закипів, сідай до столу.
По спині відчував холодний піт, в душі сварив себе. Тю, подумав все так просто,чому такий нерішучий. Ті очі, як очі мавки, але ж славна. Присів за столом. За мить в хату зайшов батько, бадьоро усміхнувшись,
- Ну, що голуб`ята чай солодкий буде чи ні? І позираючи на стіл, запитав,
- А шоколадку де взяла?
Донька змовчала, Олег знову почервонів. Батько зрозумів, нащо було запитувати, заставити хлопця почервоніти,
- Ну то наливай чайку і то скоро, бо наша Красуня, ось – ось буде мати телятко.
Вже всім налила чаю і на стіл поставила варення чорної смородини, не рішуче запропонувала,
- Можливо хто в прикуску з варенням любить…..
- Молодець,- позираючи на Олега, похвалив батько. Ось так і треба гостей зустрічати…
- Ти оце шоколадку приніс,а я своїй Олі « барбарис» приносив, хрумали, прицмокували на пару й сміялися, хто швидше з`їсть. І бувало, коли в полі на посівній, прибіжить до мене, пиріжків принесе, а я їй цукерку… Така вона молодість, як весна квітуча, ще й солодка…
Знадвору почувся гавкіт Дружка.
- О! Ти хлопче вдалий на починок, до нас, ще хтось добирається, звернувся до Олега.
Почули жіночий голос,
- Заходьте… Заходьте, не соромтесь, зараз про все домовимося.
Таня здивовано,
- О, мама приїхала! Кого запрошує?
Ольга відчинила двері й голосно,
- Приймайте гостей!
До хати зайшло троє чоловіків. Двоє, можна сказати, хлопці, дуже схожі між собою,а один років п`ятидесяти. Тільки всі привіталися, Ольга запросила до столу,
- Як добре, ще й гостя маємо, з приїздом Олеже!
Він, підвівшись подякував, хотів вийти з-за столу та жінка поклала на плече руку,
- Куди поспішаєш, хіба ж годиться, гості в хату, а ти з хати. Не тікай, можливо щось порадиш.
Таня за мить почервоніла, помічаючи на собі погляди хлопців, зірвалася з місця.
- Так – так доню, давай чашки, хлопці з дороги, поп`ємо чаю та й домовимося про дах.
Тільки тепер Таня нагадала, що батьки мали розмову, знайти когось, щоб шифером перекрити дах сараю. Вона розставила чашки, нахилилася до матері, прошепотіла,
- Мамо, я тут більше не потрібна. Піду корові води дам.
Вона одяглася в куртку й вийшла надвір. Ну слава Богу, позбулася поглядів. Дивилися так, наче на оглядини прийшли. Витягла з криниці води і хлюпнула собі на обличчя. І чого так розпашіла, як хто жар висипав на обличчя. Позираючи до вхідних дверей хати, пішла в сарай.
За мить вискочила, наче за нею хтось гнався. В очах сонячні іскринки, забігла до хати,
- Ой, яка то радість, тату, телятко є.
Микола протягнув руку до чоловіка, той привітно посміхнувся,
-Дякуємо за чай! Домовилися, через три дні будемо у вас.
Таня поспішила на подвір`я, закрила в буді Дружка, щоб часом когось не хапнув. За мить біля неї стояв Олег,
-Таню, пройдемося, така погода гарна. Може до ставу сходимо.
Вона намагалася не виказати себе, що задоволена його пропозицією.Ледь стримувала усмішку, відводила очі, то до хати, то в сторону,
-Якщо батьки нічого не скажуть, то пройдемося. Їм зараз не до мене, до корови підуть. Олег попрямував до криниці,
-Давай зо два відра води витягну, нині потрібна буде.
Батьки провели гостей за хвіртку. Олег тягнув воду, а Таня з під лоба спостерігала за ним. Диви, такий простий, хазяйський, ще й сильний, так легко відро тягне.
Батько з посмішкою на обличчі поглянув на доньку, підморгнув і голосно,
-Олю, то пішли до корови.
Вона находу одягла стареньку куртку, поспішила в сарай.
Олег задоволено взяв Таню за лікоть,
-То, що скажеш?
Його дотик, як струм по тілу. Гучно забилося серце, наче в кулак хотіла затиснути хвилювання,
перевівши подих, на згоду кивнула головою, йшла до хвіртки,
-Ну пішли, може повідаєш про щось новеньке….
Вони вийшли з вулиці, до ставу йшли мовчки. Війнуло холодним вітром. Олег поспішив їй на голову накинути капішон від куртки,
- Що чобітки взула добре та і цим захиститися не завадить. Весняний вітер вередливий, може й провіяти. Тут на пагорбку, добряче повіває.
Вона різко повернулася до нього і дивлячись прямо в очі запитала,
-А ти без шапки, то нічого? Ти не замерзнеш? Чи вважаєш, що я маленька?
Він поклав дві руки на її плечі,
-Ти поруч біля мене, мені вже тепло.
Трохи соромлячись, ледь –ледь відвела голову в сторону. Та він легенько рукою взяв за підборіддя. На мить завмерла, стільки ніжності і тепла в його погляді. Раптовий ніжний дотик уст, мов пробудив її. Вона легенько торкнулася руками його курточки,
-Почекай… Це що побачення у нас з тобою?
І кліпаючи красивими очима,
-У нас з тобою така різниця у віці….
Він пригорнув її до себе,
-Таню, облиш говорити дурниці! Шість років- не сміши, а кажеш не маленька. Вона мовчала. Їй так комфортно в його обіймах. Уткнувшись носом в курточку, пробурчала,
-А я ото якось думала, як цілуються вусаті чоловіки, що відчувають дівчата та жінки.
Він, зненацька голосно засміявся, як метелика, відпустив її з своїх обіймів. А потім знову подивився їй в очі, посерйознішав, припав до уст.
-Ти така солодка, спокуслива, пахнеш м`ятою…
-Та то коси пахнуть, а не я, - прошепотіла, опустивши голову.
Вони якийсь час йшли мовчки. Згодом попросила розповісти про себе, де працював, що бачив в Москві. Він мало про що запитував. Поки навчалася в школі, брат всі новини описував.Писав і про хлопців - однокласників, які намагалися позалицятися до неї.
Вони йшли не поспішаючи, він відстав від неї. Відразу відчула, що його близько немає, розвернулася назад. Вже поспішаючи, доганяв її, підніс маленький букет квітів рясту,
-Це тобі! З весною тебе!
- Дякую –
Цмокнув в щоку,
- Не знаю які квіти твій тато дарував мамі та тобі від мене поки що ці. Перші квіти, як перше кохання, як перші поцілунки, їх не забути. Пригадую, любиш волошки, ромашки, маки польові та це ближче до літа, прийде час не один букет подарую.
Вона підносила букетик до носа, злегка посміхаючись, взяла його під руку. Олег від задоволення примружив очі,
-А подяка тільки словами.
Таня раптово почервоніла, легенько махнула рукою, пришвидшила ходу,
-Гадаю мені пора додому.
Він майже доганяв, схвильовано запитав,
-Таню, а ти для мене на Івана Купала сплетеш віночка?
-Тю – зненацька вирвалося в неї, - Ти що свататися надумав? Так мені ж тільки вісімнадцять…
Лише одна мить, стояв навпроти неї, обома руками взяв її за голову,
- Саме квітка в вісімнадцять!
І нахилився поцілувати та вона наставила руки,
- Почекай Олеже, почекай! Я до обіцянок не готова, який ти жвавий, в тебе все так просто. Квіти, віночок, а життя воно складне…
І вже затріщала, як цокотуха,
-Знаєш, недавно передивлялася мамину стару валізу. Ти ж знаєш мама гарно співає, розповідали, що в молоді роки, своїм співом все село чарувала. А тато, навіть хвалився, що їй соловейко з лісу підспівував. Це напевно він жартував. Я знайшла старенький пісенник, а там в одній пісні є такі слова » Постав хату з лободи… А в чужую не веди…»
Вона так сказала ці слова, наче трохи підспівала й пішла вперед.
Олег мовчки взяв її під руку і хриплим, наче стомленим голосом запитав,
Таню, можливо ти плануєш своє життя поєднаним з Олексієм.
-Ні – ні! - не вагаючись, жваво заперечила,- Якщо він і на випускному був заради мене, це не значить, що в мене з ним якісь стосунки.
І тут же здивувалася, а звідки він знає? О! Це напевно від братика, от шпигун.
Вони підходили до обійстя. Олег не знав,як краще поступити,чи тут попрощатися,чи все ж таки зайти попрощатися з батьками. Вона вирвалася вперед, відчинила хвіртку, голос подав Дружок. Таня весело до нього,
-Це свої, не тявкай!
Біля сараю копошились батьки. Батько мив корито, а мати на терці терла буряки й кидала в корито для гусей. Гуси час від часу гелготали, а гусак сердито шипів на курей, які підскакували до чергової порції натертого буряка.
Таня, окинуло всіх поглядом й голосно,
-Ну що, кого привела Красуня?
Батько посміхнувся,
-Гарна ознака, гості в хату - бичок є. Прибуток, це завжди добре! А, що Олеже легкий на вдачу?
Мати, перестала терти буряк, поглядом зміряла обох з голови до ніг,
-Часом не до ставу ходили? Що Олеже десь - то дитинство згадували, тягне в рідний край?
Олег тупцювався на місці, наче виправдовувався,
-Та я ж на заробітки їздив. І не думав з села виїзджати. Тепер і тут є робота. Он брат бригаду збирає, будуть новобудови.
Батько витирав руки об фартух дружини,
-А, що правда, що якісь бізнесмени недалеко від магазину землю придбали? Хто вони й що будуватимуть, не знаєш? Чутки всякі ходять, хтось каже медпункт новий буде, інші кажуть комусь з наших землю виділили.
Олегові незручно зізнатися, що будівельні матеріали завезені братом для двох будинків. Для його оселі та для оселі меншого брата, який в цей час навчався в місті на стоматолога. Тож він вирішив багато про це не говорити,
- Та цим брат займається, а що буде, побачимо згодом.
На околиці села старий сільський медпункт давно пустував, ніхто з медсестер там не хотів працювати. За ті нещасні дві тисячі гривень, де немає води та пічне опалення, бажаючих не знайшлося. В селі знали медсестер, при потребі йшли до них додому,ті допомагали ліками і при потребі робили уколи. Інколи радили, їхати до лікаря в районне містечко. В меншого брата були думки відновити медпункт, згодом відкрити стоматологічний кабінет, якщо звичайно на це піде сільрада.
В розмову втрутилася мати,
- Може промерзли, то гайда до хати. Таню, запрошуй, он бачу вуха почервоніли.
Він не заперечував йшов за нею. Зачинивши за собою двері, запала тиша.
Таня знімала куртку,
То ти справді замерз, а казав я грію.
Усмішка прикрасила його обличчя,
- Та я не хотів заперечувати, хотів поцілувати тебе, потім піду.
- Ну тоді в щічку,- її веселий голос розрядив напруженість.
- А, що заважають мої вуса ?
Вона за мить вже серйозно,
- Гадаю на сьогодні досить…. Що, як мед так, ще й ложкою?
Її хитрий погляд спровокував до поцілунку.
- Вона обома руками товкла його в плечі, звільнившись від поцілунку, заговорила слабким тихим голосом,
- Ну, досить…. Олеже досить… Йди пока батьки не прийшли.
На згоду кліпнув очима,
- Я на днях появлюсь. Бувай…
Вийшовши з хати, господарям подякував за гостинність і попрощався.
Вже за хвірткою Олег полегшено перевів подих. Ну здається все йде за планом. Ой весна - весна, що ти робиш з нами…
Таня ж в вікно дивилася, як він подавав руку батькові, щось говорив і пішов. Зайшла в свою кімнату, впала на ліжко. Отакої,чотири поцілунки в першу зустріч. Хіхікала, задоволено морщила носа. А й справді впорола дурню, про вуса сказала. Про все розповів,а от чим буде далі займатися не сказав. Він то закінчив ветеринарне училище,чи й справді в нашому селі буде свій ветеринар. Тут нагадала про свято Івана Купала. А, що можливо й то правда, як візьме з води мій віночок. І широко відкривши очі, весело вголос,
- От тоді можна й піти з тобою у весільний танок!
До хати зайшли батьки, зірвалася з ліжка,
- О, а я оце хочу переодягтися та щось по телеку подивитися.
Вона помітила, як переглянулися батьки та запитань ніяких. Задоволено примружила очі, їй це було на руку, треба часу впоратися з розбурханими емоціями. Все зважити, навчитися опановувати себе, а й справді, не поводитися, як дитина. Ой, спіймала себе на думці, напевно я дорослішаю…
Далі буде
ID:
872905
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.04.2020 16:13:34
© дата внесення змiн: 01.09.2024 08:29:06
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже сподобалось, Ніночко! 
Прекрасна Ваша проза завжди душевна і затишна 
Удачі Вам і успіхів! 
