Тремтіла я пронизана морозом,
Від того, що в той день розповідав,
І непідвладним став мені мій розум,
І гнів мене душив немов удав.
Що ж в світі є мерзеннішим від зради,
В словах, у діях, навіть у думках,
Бо ти лиш здатен бачити принади
У в усіх, крім мене, в світі цім жінках.
Клубком стояли в горлі всі образи,
Довіра ж бо завжди була сліпа,
Тепер тебе цураюсь, мов прокази,
Мене твоя рука хай не чіпа.
У правді благомисліє священне,
Але насправді то лиш бла-бла-бла.
Я ж берегла все наше сокровенне
Від заздрощів зміїного кубла.
У мене все всередині, все в серці,
І мої сльози бачить лиш блокнот.
І в своїм серці зачиню я дверці
Від всіх таких як ти людських істот.
