|
(З нової книжки "Пташине царство")
Снігур і раніше здогадувався, що він красивий, а з часом остаточно впевнився в тім. На всіх листівках та світлинах із зимовими пейзажами він не просто бажаний – без нього красеня, впевнений був птах, всі знімки невдалі виходять. Зовсім нікудишні, якщо бути з собою чесним.
Варто було Снігуреві помітити десь поблизу відомого фотографа Пугача, який налаштовував свою камеру на інший об’єкт, то відразу ж тут-як-тут з’являвся. «Як Пилип з конопель» – каже в таких випадках народ.
У гурті своїх побратимів він не любив фотографуватися, бо тоді сам губився поміж ними. Це йому успіху не приносило. А успіхи Снігур – ой, як любив!
- Вам що – дерев мало? – гнівно накидався він на своїх родичів, коли ті наближалися до нього. Відлітав від них подалі і всідався відособлено на ялинку, пишні лапи якої встигли наловити чимало пухнастих сніжинок. На білому тлі його червона грудка робилася ще яскравішою.
- Зі мною в парі ялинка краще виглядатиме – підказував він знаменитому майстрові фотографічної справи.
«Нате й мою скляночку на свячену воду» – усміхався собі у вуса старий Пугач, розуміючи недоречність вказівок вискочки. Але об’єктив на Снігура він все ж наводив і світлини птахові дарував. Ними Снігур уже обклеїв усі стіни в своєму домі, а перед святами ще й вручав родичам та знайомим замість подарунків. Ті вже й не знали, що робити з тими фотографіями та куди їх складати. Бо, відверто кажучи, Снігур їх іноді дратував своїм зазнайством та самолюбуванням. А ще і вдома щодня дивитися на його фізіономію – це вже занадто!
- Глянь-глянь, – цвірінькали жовтенькі Синички. – Знову до зйомок готується. Грудку пригладив, ірокез на голові начесав, то так повернеться, то інакше… Ото клоун!
Вони заливалися дзвінким сміхом від споглядання на пихатого Снігура, а той впевнено промовляв у відповідь на їхні насмішки:
- Заздрите! Самим лише зрідка вдається в об’єктив потрапити, отож і пліткуєте, на балконах сидячи.
- Та куди нам? У нас тут одна зірка екрану – пан Снігур, – не ображалися на нього Синички.
- От-от – зірка! До речі, не я це сказав…
А про себе подумав: «А що? Так і до Голівуду недалеко!».
Снігуреві й на думку не спало, що перед Голівудом спершу на вітчизняній студії не завадило б засвітитися.
Якогось дня незадовго до Різдва Снігур зустрівся з листоношою тіткою Сорокою.
- От добре, що зустріла тебе, Снігурику! Тут тобі листа хтось надіслав, але не розберу звідки, зворотну адресу забули вказати.
Вона дістала великого товстого конверта та подала птахові. Той квапливо розірвав його, і на сніг посипалися численні кольорові фотографії, на яких Снігур позував то на ялинці, то на горобині, то в інших місцях. Знімки були зроблені ще в минулі зими, і птах здогадався, що це хтось навмисне повернув назад його світлини. Але зізнатися в тім навіть собі самому було соромно, тому перед Сорокою птах почав виправдовуватися:
- Це Пугач, напевне, сюрприз до свята підготував мені. З натяком, так би мовити. Мовляв, готуйся, друже, до чергової фотосесії…
Але Сорока й без його пояснень все зрозуміла. Як кажуть в народі, «Розумній голові досить і двох слів».
- Авжеж, авжеж… Він тепер у нас знаменитість. Чула днями, що світлини пана Пугача мали величезний успіх на якомусь престижному конкурсі, і навіть нагороду найвищу він там отримав. А якесь відоме зарубіжне модельне агентство запросило його до себе на роботу. Можливо, й сам Голівуд навіть… Напевне, нової адреси ще не має наш майстер, тому і не написав її на конверті.
Снігур, як стояв, так і сів у високу кучугуру. У нього навіть в голові запаморочилося від такої несподіванки.
- Ну ти подивись, яка несправедливість! Мою красу використав у своїх цілях! Чого були б варті його світлини, якби мене на них не було?
- Але ж «Діло майстра величає», як говорить народна мудрість, – осікла його Сорока. – В комісії теж не дурні сидять, оцінювали уміння та майстерність фотографа, а не того, хто на його світлинах зображений. А ти запам’ятай, птахо, що «З краси не пити роси», потрібно ще й щось уміти робити.
Без Пугача кар’єра Снігура згодом згасла, бо колишній знайомий так і не запросив його у своє модельне агентство. Лише давні знімки на стінах нагадували Снігуреві про його колишню славу.
- «Не журись, а за діло берись» – якось порадив йому Дятел, помітивши, як той похнюпив свого носа. – «Без діла сидіти, то можна одубіти».
Як не дивно, але Снігур прислухався до його слів і згодом приєднався до гурту колишніх друзів. Щоправда, тепер він зовсім не вирізнявся між них.
ID:
873406
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.04.2020 17:22:47
© дата внесення змiн: 25.04.2020 17:22:47
автор: Галина_Литовченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
