У карантині горе не біда –
і на поези вистачає часу,
і на городи, як тече вода,
а суще небо б’є у тулумбаси.
Квітує все – моє і нічиє:
вороняче, совине і лелече.
Кує зозуля – віку додає,
а соловейко арії щебече.
Лопату в руки і – відпочивай!
Нема чого на долю нарікати,
що ідемо колоною до хати...
На вулиці перемагає Май!
Гудуть рої, але не носять меду,
гуляють тучі, а дощі не йдуть.
Не свято у трудящого, а муть...
Зелене ще не застує поету –
попе́реду усе, що попере́ду,
куди отару наймити ведуть.