У стару, зате полаковану шафу щовечора ховається сонце, воно сідає туди і сяє яскравою гарячою плямою прямісінько із середини. За вікном, на небі, сонце заховалося за високим будинком і тільки ледь рожевіли хмари і промінь пускав зайчики із дому навпроти.
Ще один день минає. Сонце кричить про це останнім вогнем, але ще нетемно поки. Захід ще можна спіймати, якщо поспішити. Так непомітно темніє, відблиски все нижчі і густіші. Небо важчає темрявою.
Від шафи до вікна, від вікна до шафи, декілька кроків заграви і майже кінець. Усе? Цього вистачить?
У вікні цілий світ. А там, за вікном? Даремна спокуса мерехтливого вогника, яку ловила кожного вечора. Погляду все ж не відірвати. Значить іще не кінець?