Присвячений поету-публіцисту
Василю Петровичу Квасновському
Не стало людини. Болить!..
Життя обірвалося стиха.
Ні слів, ні розради... Вмить
Навіяло суму та лиха.
Злетіла душа в небеса,
Вже альфа з омегою разом,
Скотилась обличчям сльоза,
Проспівана пісня у фразах.
Не стало поета. Ятрить!..
Як завше, його не зустріну.
Дивлюся у синю блакить
І чую: "Люблю Україну!»
О часе, куди ти летиш?
Де гляну, - шляхи неозорі...
Він вчив, як триматись мети:
Хто друг, а хто справжній ворог.
Спасибі, мій друже, за все -
За добрі поради і слово,
За серце правдиве, ясне,
За душу твою світанкову.
Заснув ти навіки і спиш,
Згадаю минуле, заплачу.
З портрета у цвинтарних тиш
Всміхнешся мені на удачу.
Між квітів - біленька свіча
Від полум'я воском стікає.
Надійного б, друже, плеча...
Хай з Богом душа спочиває.
