Жив у нашому селі дядько Гнат кирпатий.
Був лукавий чоловік, гуморист завзятий.
У неділю якось раз каже він Одарці
- Піду, в кума свіжина, вип’ємо по чарці.
Тож кашкета натягнув, – й по межі щосили!
А там кіньми два дружки город волочили.
Як із ними порівнявсь, чемно привітались:
«Брякніть, дядьку, щось таке, щоб ми посміялись»
Розповів би вам смішне, та не маю часу,
Бо до кума я спішу, кум на рибку ласий.
Там у полі, за селом, розірвало греблю,
Коропи там, щуки, сом б’ють хвостами землю.
Тож до кума і спішу, хай справи кидає,
Та мерщій бере мішка, рибу позбирає.
Подивились хлопці вслід, коней розпрягали,
Потім скочили на них, до ставка помчали.
...Став стояв, як і завжди, і рибка там скидалась…
А Гнат з кумом за столом з хлопців насміялись.
