Непомітно за вікном настане літо.
Вітер розповість, як пахнуть трави.
Дистанційно ми вчимося далі жити,
Скільки вистачає нам уяви.
Спраглу землю за вікном дощем омиє,
Відгремлять травневі блискавиці.
Кожен день ми всі стараємось, як вмієм,
Оцінивши зрештою дрібниці.
За вікном ті самі зорі, хмари, сонце.
Там без нас життя триває далі.
Ми можливо зрозуміємо за що це
І що всі ми тут лише деталі.
То які ж ми? Ми шкідливі чи важливі?
Світ для нас або це ми для світу?
Чи готові ми змінитись в перспективі,
Щоб лишити шанс життю і світлу?
Як було колись в далекому дитинстві,
Б'ється у віконну шибку гілка,
Пам'ятаєш про струмки й повітря чисті
І не маєш права на помилку.
