Ти сидиш тут убивчо гарний і дивишся мені в очі жахливо щиро. Чому ввижається мені беззвучне ридання в твоєму погляді? Ні, це не сльози радості просяться на твої вії. Застиг мовчання крик на твоїх губах. Гіркота, що крає моє серце, зовсім не солодка. Бо у цій дзвінкій тиші ти безмовно просиш у мене рятунку. Мені чомусь страшно весело, коли ти, сумний і прекрасний, кладеш голову мені на коліна. В цю мить мені неважливо, що ти підеш завтра, залишивши мене у гучній самоті.
