Десь між дійсністю і сном правдоподібним,
У тісняві невгамовних чвар,
Все, що є надуманим та хибним,
Поспіхом кладеться на олтар.
Геть спотворене минуле гіркотою
Переповнює розбурхане чуття
Вічного людського неспокою
За своє нещире каяття.
Мудрування незбагненним чином
Сиву мудрість переважило в серцях.
Мало відшукати середину,-
Зло потрібно розуміти до кінця.
Може, досить чашу того трунку
Сьорбати за власний упокій,
Й віхами чужинного гатунку
Прикривати справжню суть подій?
Не питай мене про наболіле,
Душу хвору знову не ятри,
Позаяк мої останні сили
Розпорошують невігластва вітри.
Розпорошують - докупи не зібрати
Навіть сталих, звичних вже думок.
Залишається одне: переглядати
Череду вчорашніх помилок.
Що змінилося в цій клятій безнадії?
Лише смуток більш глибокий брав,
Коли крізь круті перипетії
Я собі стежину торував.
Йшов наосліп, вперто, без упину,
Схожий на прибиту горем тінь,
Ніби відчуваючи провину
За гріхи прийдешніх поколінь.
Важко з тягарем таким брести
Під тужливий плач аби кудись.
А навколо - пам"яті хрести
Головами тягнуться увись.
Як пряме нагадування нам
Про суєтність всього сущого у світі,
І окремо - докір небесам
За долоні, цвяхами пробиті.
Бачиш, скільки марних сподівань
Зморшками прорізали чоло?
Хоча жодних зрадницьких вагань
З самого початку не було.
Від тієї миті й до сьогодні,
Поки час безрадісно спливав,
По краєчку темної безодні
Розум мій слабкий балансував.
Тільки намагання остаточно
Визначитись впасти не дало,
Щоб укотре довести наочно,
Звідкіля ж воно береться... зло.
філософські роздуми про добро і зло та суть людського життя...сподобалось 
