початок нескінченної зими
не відкладається, та нині ж ніби літо?
– пора розваг і праці, щоб пильнували ми.
чи стільки вироблено, скільки ж і спожито.
о, звісно ж! тут були святкові знижки, –
тому такий суворий, скептичний плеоназм.
дивіться, що я вичитав з моєї ощадкнижки:
забудь про гроші: то – якийсь маразм.
міледі, я забув про вас на мить
не бачити замріяного личка.
нехай і вам так само пощастить,
аби не згасла романтична свічка.
за розкладом сьогодні понеділок,
але, якщо по правді, середа.
я чую співи божевільних білок
і як дзюрчить схвильована вода.
та білка – здохла. принесла сестра
з розбитою, сказала, головою.
а то було, здається, на петра
й павла. ну, здохла, і господь з тобою,
бо й сам на тому тижні об підлогу
так гримнувся, що трохи не убивсь.
мені щастить – це точно, й слава богу,
по вінця ще, як кажуть, не наливсь.
лишень заради вас, а не заради
якоїсь там заради сміху книжки
благословляю всі ленінопади
і приурочені до них святкові знижки.
такі думки плекаю, й раз від разу:
чом вас так мало? й як я вас люблю!
– бо ви мене доводите до сказу
щоразу, коли щось не думавши зроблю