На засіданні круглого столу ''В єдності - сила'', присвяченого національно-визвольній боротьбі українського народу у першій половині ХХ століття на території Приінгулля'', що відбувся 21 червня, я представив тези доповіді ''Нескорені верблюжці''.Ось їх скорочений варіант.
1927 рік. Московська комуністична верхівка колишнього СРСР готується з величезною помпезністю, розрахованою на світовий ефект, відзначити 10 роковини захоплення ними влади у 1917 році. У ті ж дні у селі Верблюжці теперішнього Новгородківського району юні патріоти заснували підпільну національно - антирадянську організацію під назвою ''Вільна Україна''. До неї входили хлопці і дівчата від віком 16 до 19 років, організаторами були жителі села Григорій Бесараб, Григорій Деружинський, Петро Гудименко, його сестра Клавдія, Михайло Олексієв, Кость Задорожний, ще кілька молодих осіб. Підпільники виробляли програму боротьби з більшовицькою владою, проти якої, на їхнє переконання, підніметься вся Україна. Були налагоджені зв'язки з колишніми керівниками повстанських загонів часів визвольних змагань 1918-1922 років на території краю, зокрема з отаманом Черевиком, який на той час нелегально проживав у Зинов'ївську і підтримував стосунки з однодумцями Миколаєва та Києва. Юні патріоти збирали відповідну антибільшовицьку літературу, розшукували зброю і вибухівки. Їх видав ''сексот' ЧК, якому вдалося увійти у довіру до одного члена підпільної організації. На початку травня 1929 року молоді патріоти були заарештовані. Слідство над ними тривало пів-року, до нього були залучені запеклі і досвідчені слідчі ЧК з Миколаєва, Зинов'ївська, Олександрії. Допитували з надзвичайною жорстокістю, застосовуючи моральні і фізичні жандармські методи впливу. Читаю протоколи допитів і кров холоне у жилах. Але як гідно трималися молоді українські борці за свободу! Вони залишилися незламними. Їх судила сумнозвісна кривава ''трійка''. Вирок, винесений нелюдами, жахливий. Г. Бесараба і Г. Деружинського засуджено до 10 років позбавлення волі з перебуванням у концентраційних таборах, П. Гудименка - до 8 років, його сестру та М. Олексієва - до трьох, К. Задорожнього заслано у Північні краї на 3 роки. Репресій зазнали їхні близькі і далекі родичі, не кажучи вже про батьків. Жодному з покараних не довелося вийти на волю.
Такою ціною діставалася Україні свобода і незалежність від московських люмпенів і карних злодіїв, які на крові мільйонів підкорених людей тримали владу понад 70 років. Живі мають пам'ятати подвиг героїв. Хотілося б, щоб про молодих борців дізналося більше людей - потрібні публікації у широкій пресі, імена героїв мають бути увічнені, насамперед, у рідній Верблюжці, Новгородці та, звичайно ж, у Кропивницькому. Чекаю реагування активістів. Маю документи, виявлені в архіві.
Юрій Матівос.
Дякую,Марійко! А вчора мені вдалося побувати у моїй Верблюжці,та ще й зустрітися, і поспілкуватися, і сфотографуватися з родичами. Задоволення отримала по повній...
