І
Самописці канули у Лету,
самолюбці є, хоч відбавляй.
Хай живуть улюблені поети,
що заполонили рідний край!
Падати не дозволяє доля.
Є і герб, і прапор у дворі –
хай і з потолоченого поля,
та усе ж – блакитне угорі.
ІІ
Так і є. Це те, що виникає
як передовиці і спілки,
як на сході Сейму і Дунаю
невмирущі рашеські полки,
як молились Богу не одному
і переінакшили досьє...
Кон’юнктура генія у всьому
хоче бути першою, ніж є.
Оживає компартійна сила,
спалює наведені мости,
під які солому застелили
ті, що не упали з висоти.
ІІІ
Сяє День свободи і єднає
біле, і червоне, і чуже...
Те, що зеленіє, не конає.
Націю рятує фаберже.
Це і літр-об’єднання комічне,
у якого слово поетичне –
як усім відомий горобець…
це й академічні пустослови,
що як юні ленінці готові…
кинути у воду камінець…
Ніяково іноді буває…
Плакати веселе заважає,
бо усьому настає кінець.