А знаєш - Осінь у житті, то ще не гріх,
У ній дозволено прощати та любити,
Ти скажеш - сміх, а це не сміх... таки не сміх,
Вона прекрасна - тож не смій у ній тужити.
Ти мрій у ній, згубися... захмелій,
Аби забути пройдені тривоги,
До болю у розлук сумний двобій,
Та все ж любов - чудні перестороги.
Не гріх кохання вічне вберегти,
Хоч за плечима осінь падолистом,
Призначено удвох цей гріх пройти,
Осінній гріх, увібраний намистом.
На скронях млосним дивом бухне сніг,
Та в Осені ще визнано любити,
Кохання - це не гріх... а може й гріх -
Багаттям уст весь холод розтопити.
А знаєш - Осінь у душі, ще пишний цвіт,
Навчися в ній прощати й жити, жити,
І хай роки лишають дивний слід -
Чарівна Осінь! Нам у тобі ще любити...
(С) Леся Утриско Воробець
Чарівна ваша поезія, насолодилася читаючи! 
