коли я був молодим, і мене виряджали до школи,
я вже знав, що робити, щоб не грати в дорослі ігри.
я був би не заперечував, якби дорослі
або все життя вели мене за руку до славних успіхів,
або вже відразу так і сказали, що я – дебіл.
отже, вранці я покинув рідний дім
без вагань, лиш з їхнім богом під пахвою;
їхні єлейні усмішки прилипли мені до потилиці.
дорогою ми розмовляли. я запитав цього бога
про наші подальші плани, і той відповів рішуче:
я – не той, кого ти повинен заводити по неділях.
а наш старий, якщо комусь цікаво, дурень завуч,
весь час казав про себе, якщо то комусь цікаво:
сотворімо тепер молитву, поки ми про це не забулися.
пане завучу, я вам не вірю.
це вам, либонь, пороблено плутати все на світі.
бо сказано: він – не такий, що заводиться по неділях.
можете відлучити мене від недільної церкви,
коли я в неділю вранці йду до недільної школи.
і нехай всі епископи вільного світу
спростовують цю доктрину.
де ви набралися цього зухвальства:
заявити, що я – син мого рідного батька?
просто йому пощастило. це був статистично нікчемний
шанс йому стати батьком такої людини, як я.
краще б мені зупинитися й розглянути все уважно.
я знайшов би тоді для своєї пісні саме такі слова,
що повністю відповідають силі моєї зневаги:
ви у всіх ваших ризах золотої помпезної слави
аж ніяк не багатші за мене. ви приречені втратити все,
от і лижете черевики смерті та всякій гидоті.
страх, пожадливість та лицемірство –
ось ваші справжні батьки.
коли я був молодим, і мене виряджали до школи,
я вже знав, що робити, щоб не грати в дорослі ігри.
я був би не заперечував, якби ці розумні дорослі
або все життя вели мене за руку до наших успіхів,
або вже відразу так і сказали, що я – непоправний дебіл.
wind-up, jethro tull