Сумні у народу є дати,
І дві з них припали у вересні.
Це два знавіснілі маньяки,
Європу ділили у Бересті.
Хотіли усіх ощасливить,
Щоб жили і горя не знали.
Один ощасливив Катинню,
Освенцім же інший зоставив.
Та це був всього лиш початок,
Вони перед світом братались.
А потім коли посварились,
Європа в руїнах зосталась.
А скільки вже було пролито,
І сліз, і невинної крові.
Могили по цілому світу,
Відомі та більш невідомі.
Дясятки років пролетіло,
Та людство нічого не вчиться.
Зібратись би нам усім світом,
І карлику дать гідну відсіч...