Дорога утекла, пішла собі полями,
Над шепіт колосків, попід мовчанку хмар.
Спасибі – привела від клопоту до мами,
Не взявши і гроша за свій безцінний дар.
Пірнаєш у траву і, мовби по секрету,
Трансляцію новин розпочинає сад.
А ти вже сам не свій у захваті від лету
Відпущених думок у зграї ластівчат.
І сіється тобі, і жнеться тихе щастя,
Що жадібно душа громадить про запас.
І сповіддю вся ніч, і ранок на причастя,
Й дорога, у яку, новим рушати час.
